Всім привіт, не знаю з чого розпочати, бо я трохи знервована подіями. А нервувати є привід, бо у країні війна і чоловік мій того віку, що саме підлягає під вік призовника. Він вже вчетверте їздив у військкомат, то по дзвінку, то по повістці. Пройшов медичний огляд, йому вручили знов таки повістку та сказали приїхати у вказаний день. Або, якщо подзвонять з військкомату, щоб їхав по дзвінку. А перед цим ще порадили скласти сумку з всім необхідним, типу: теплі речі, носки, білизну, предмети гігієни, ліхтарик, ніж, аптечку. Це так би мовити на перші дні. Але ми ж нічого так і не склали ще з чоловіком, все чекаємо коли рак на горі свисне. Ну, раз вже вкотре повертали, то для чого збирати ті речі?

А ось вчора діло було так. Ми з чоловіком проспали на роботу бо у нас літали літаки майже всю ніч. Вдалося заснути під ранок, спали довго. Потім дзвонить телефон. Чую, у трубку телефону кажуть:

-Добрий день, Г... Констянтин батькович?
-Так...
-Чекаємо на вас завтра з речами у військкоматі.. З речей треба брати і тд і тп...
Мій чоловік ще як слід не прокинувся, та ще трохи на рибалці простив, голос хрипкий, відповідає:
-Добре, завтра приїду. У мене повістка є на руках на таке то число... Мені її теж брати, чи як?
А той хто дзвонив питає:
-А що у вас з голосом, ви захворіли чи що?
-Та є трохи, простив.
І тут цей хто звоне каже:
-Ну тоді відбій, лікуйтеся, а потім у відповідне число приїздіть по повістці, без речей.

Оце така розмова була. То ми сьогодні пішли та трохи купили речей. Я переживаю, бо хто його знає, що там далі буде. В першу чергу купили сумку, шампунь, мило, носки, білизну та ліхтар. А потім вже як буду знати, що чоловік поїде служити, куплю все необхідне.

Усе начебто купили, їдемо додому, а у мене думок різних купа. Тривожно чи ні, я вже й незнаю. Мабуть ми звикли до війни, та і захищати країну треба. Наші хлопці хоробрі, я вірю у це. Розбавила мої думки ось ця картина, взнали? Це у нас в місті отак привітали того старого маразмат путіна. Люби самотужки встановили йому пам'ятник, та ще й унітаз поставили. Кажуть люди, що була там ще пральна машина. Для російських воїнів, нехай радіють...

А ось на прев'ю у мене у руці куля. Чесно, тримаю її і страшно, бо це ж зброя, шалена куля. Мій чоловік її днями приніс, каже, дивись, вона бойова, справжня! Поставив її і милується як на ікону! А мені аж страшно таке у хаті тримати. Цю кулю моєму чоловіку подарував знайомий який зараз захищає Україну, то це як сувенір. Але там порох є... Отже так і живемо.

Я сьогодні іду на роботу у нічну зміну, яка ніч буде, тиха чи ні... Час покаже.

Слава Україні Героям Слава!

Фото з особистого архіву

________💙💛________

Hello everyone, I don't know where to start because I'm a little nervous about the events. And there is a reason to be nervous, because there is a war in the country and my husband is of the age that falls under the conscript age. It was the fourth time he had gone to the Military Commissariat, sometimes on a call, sometimes on a summons. He underwent a medical examination, he was again served with a summons and told to come on the specified day. Or, if they call from the Military Commissariat, to go on the call. And before that, they advised you to pack a bag with everything you need, such as: warm clothes, socks, underwear, hygiene items, a flashlight, a knife, a first aid kit. It's the early days, so to speak. But we still haven't settled anything with my husband, we're still waiting for the cancer to whistle on the hill. Well, since they have already returned it again, why collect those things?

But yesterday it was like this. My husband and I overslept at work because we had planes flying almost all night. I managed to fall asleep in the morning, slept for a long time. Then the phone rings. I hear them saying on the phone:

-Good afternoon, G... Konstantin Patryvych?
-So...
-We are waiting for you tomorrow with things at the Military Commissariat.. We need to take things, etc., etc...
My husband hadn't woken up properly yet, but he spent a little more fishing, his voice hoarse, he answered:
-OK, I'll come tomorrow. I have a summons in my hands for such and such a number... Should I take it too, or what?
And the caller asks:
-What's wrong with your voice, are you sick or something?
-But there is a little, sorry.
And then the caller says:
-Well, then, fight back, get treated, and then come on the appropriate date according to the summons, without belongings.

This was the conversation. So today we went and bought some things. I'm worried, because who knows what will happen next. First of all, they bought a bag, shampoo, soap, socks, underwear and a lantern. And then as soon as I know that my husband will go to serve, I will buy everything I need.

Everything seems to have been bought, we are going home, and I have a lot of different thoughts. Worrying or not, I don't know. Apparently, we are used to war, and the country must be defended. Our guys are brave, I believe that. This picture diluted my thoughts, you know? In our city, this is how they greeted that old bastard Putin. Love single-handedly erected a monument to him, and also installed a toilet. People say that there was also a washing machine there. For the Russian soldiers, let them rejoice...

But for the preview, I have a bullet in my hand. Honestly, I'm holding it and it's scary, because it's a weapon, a crazy bullet. My husband brought her the other day, he says, look, she is fighting, real! He installed it and admires it like an icon! And I'm afraid to keep such a thing in the house. The bullet was given to my husband by an acquaintance who is currently defending Ukraine, so it's like a souvenir. But there is dust there... So we live like that.

I'm going to work on the night shift today, what kind of night will it be, quiet or not... Time will tell.

 Glory to Ukraine! Glory to the heroes!